У Бога ще на мене багато планів!

  Лілія Савкова (Самойленко) - надзвичайно світла і енергійна жінка. Спілкуючись з нею, ви неодмінно отримуєте потужний позитивний заряд. Адже Ліля ніколи не опускає рук, не втрачає присутності духу у будь-яких випробуваннях. А їх останніми роками на її долю випало чимало.

  Я познайомилася з Лілею завдяки Оксані Ляшенко, яка представляла лівобережну філію Маскувального батальйону. Саме Лілія зі своєю сестрою Юлією на початку 2015 року заснували його. Я попросила Лілю розповісти мені, як це сталося.

  Коли розпочалася війна, сестри не хотіли просто сидіти і слідкувати за новинами, від яких можна було збожеволіти. Вони хотіли в міру своїх сил якось допомогти. Тоді вони звернулися з запитанням до київської громадської організації “Дарницька громадська варта”, що конкретно можна робити. Серед запропонованих напрямків саме плетіння маскувальних сіток здалося дівчатам тим, що вони зможуть організувати. Ліля з сестрою зайнялися пошуками приміщення і необхідних матеріалів, і за деякий час, коли все було готово, дали оголошення в мережі Фейсбук. 

"Ми з сестрою, не просто дуже близькі, ми наче "сіамські близнюки".

  27 січня 2015 року відбувся перший збір в підвальному приміщенні на вулиці Грушевського і прийшло досить багато жінок, які також не могли просто сидіти вдома, коли наші захисники ризикують своїм життям заради нас. З того дня майже два роки в підвалі на Грушевського шість днів на тиждень плелися маскувальні сітки.

  Хтось приходив після роботи ввечері, а хто мав змогу - працював там цілий день з ранку до ночі, як Ліля і Юля.

  З часом маскувальниці почали також плести маскувальні кікімори. А за два роки збиралися вже кілька разів на тиждень. Багато хто долучався, приходили і уходили нові жінки. Втім, згодом Маскувальний батальйон став справжньою родиною. Навколо Лілі і Юлі згуртувалися надзвичайні люди. 

 Вони ділили між собою і радості, і горе, підтримували одна одну. Разом влаштовували свята, імпровізовані вистави, співали пісень і писали вірші. Серед маскувальниць завжди було затишно і творчо. У них з’явився власний гімн, прапор і шеврон.

  В січні 2019 року в будівлі на вулиці Грушевського сталася пожежа, після якої вже неможливо було використовувати її підвальне приміщення. Але й зараз Маскувальний батальйон, незважаючи на це, продовжує свою роботу в іншому місці. Дівчата плетуть приблизно по сітці за три вечори, збираючись після роботи протягом тижня. Адже, поки триває війна, їх робота залишається потрібною. Загалом, за весь час існування Маскувального батальйону, завдяки ініціативі Лілі і Юлі, спільними зусиллями  жінок, сплетено 353 сітки і 150 маскувальних кікімор. 

  Для Лілі останній був важким випробуванням. Її особистим супротивником став рак. Ліля перенесла кілька складних операцій і хіміотерапію. Але ніколи не дозволяла собі впадати у відчай.

"За весь час хвороби я ніколи не запитувала: “За що це мені?”, я завжди запитувала: “Для чого це мені?” Хвороба - це те, що має зробити мене сильнішою."

  Ліля розповідала, що найстрашнішою для неї стала ніч, одразу після того, як стало відомо про хворобу: “Тоді я відчула, що таке леденящий страх.”

  А потім вона завжди собі казала, що потрібно швидше з цим розібратися, адже на неї чекає дуже багато роботи, чекають люди, які потребують її допомоги. Навіть між операціями, якщо могла встати, то завжди щось робила. Звичайно, були і чорні моменти. Але завдяки своїй рішучості та підтримці близьких, друзів й маскувальниць Ліля швидко їх позбувалася.

  Лілія багато мені розповідала про людей, які її підтримували в цей час. Про чудових лікарів, які у нас в Україні є. І про свою вдячність їм. 

"На жаль, у нас відсутня культура спілкування з хворими на рак."

  Також розповіла, що існує проблема відсутності правильного висвітлення проблем раку. І в наслідок цього люди не знають, як про це говорити. Часто замовчують, приховують, буває відвертаються.

  А говорити потрібно, це дуже важливо не лише для того хто бореться з хворобою, а й для людей, які перебувають поруч. 
 Під час хвороби Лілія вела сторінку в мережі Інстаграм. І закликає не приховувати хворобу від близьких і друзів, аби не втрачати можливості. Адже, ніколи не знаєш звідки може прийти допомога і підтримка. 

  Зараз Лілія продовжує відновлюватися після хвороби  і має багато запланованих справ. “У Бога на мене ще багато планів”- каже мені Ліля.

  Я дивилася в усміхнені Лілині очі, слухала її розповідь про минулі випробування і плани на майбутнє, і відчувала, що просто неможливо не любити цю надзвичайно життєрадісну, рішучу і енергійну жінку. 

Поряд з Лілею завжди почуваєшся легко і сповнюєшся сил, завдяки її впевненості і готовності до дій.