Від людини до людини, крапля за краплею ...

  Я познайомилася з Оленою Татьянченко в мережі «Фейсбук» в 2014 році. І лише на початку 2016 року ми зустрілися особисто. Мене вразила її спокійна впевненість і позитивність з якою вона сприймає навколишній світ. Олена чудовий оратор, знає 5 іноземних мов, успішний підприємець, автор волонтерського проєкту «Українські посиденьки».

  Олена народилася в Харкові, але вважає себе донеччанкою, бо з 4 років жила в Донецьку. Отримала першу освіту в Горлівському інституті іноземних мов, була найкращою студенткою свого випуску і майже одразу після завершення навчання стала однією з успішних підприємців Донецьку. Пізніше Олена поїхала на навчання до Америки, де отримала ступінь магістра з управління бізнесом. Кілька років вона жила і працювала в Нью-Йорку та в Каліфорнії. Була в багатьох країнах світу. Знає 5 мов, але спілкується українською. Успішний підприємець. Та на великий подив всіх своїх знайомих Олена повернулася до України. Для Олени завжди було важливо, належати саме до цієї частинки світу. Вона хоче щоб Україна і українці були такими ж успішними, як і вона сама. Для цього вона готова працювати і жити на Батьківщині.

  До початку «Помаранчевою революції» Олена вже два роки жила у Києві. І в 2004 році була на Майдані. Саме тоді вона зрозуміла дуже важливу для себе річ:

« Я відчула потужний дисонанс. Я ось тут стою, виборюю кращу Україну. Хочу жити в сильній країні – Україні. І все це роблю російською мовою! Мені самій стало не комфортно з цим. Як раз був такий гарний вечір, йшов сніг... І от я обертаюся до своїх друзів і кажу: « Все. Я перейшла на українську мову!». Мені ніхто не повірив. Казали що це не надовго. Але я це зробила. Свідомо. Одразу і назавжди.»

 Спочатку Олені було дуже складно, особливо через те що підтримки і розуміння в оточенні не знаходилося. На той час в Києві українська була рідкісною. Олена згадує, що на неї озиралися на вулиці, що її часто запитували чи зі Львову вона, і відмовлялися вірити, що вона донеччанка. На той момент для неї було достатньо самій завжди розмовляти українською. Просто демонструвати - українська це не сільська мова. Що сучасна, успішна жінка має власний ІТ-бізнес і розмовляє українською мовою. Що українська – це престижно. На той час це був важливий внесок.

« На моє глибоке переконання, мова – це не тільки форма. Мова – це фундамент, основа основ. Далі на основі мови можна нарощувати все що завгодно: економіку, науку, мистецтво, політику, культуру і т.і. Але все йде через мову.»

  А потім прийшов 2014 рік. Гадаю читачі пам'ятають, як важко було переживати події які відбувалися. Олена не була винятком. Коли ми втратили Крим, коли почалися воєнні дії на сході України і в рідному Донецьку, де жила її родина, вона була налякана, розгублена. Паніка відчувалася навіть на фізичному рівні. Але вона жінка дії, і просто сидіти і страждати вона не вміє. Необхідно було щось робити. Прийшло усвідомлення, що ми втрачаємо території і людей через те, що там немає нічого українського. І стало зрозуміло, що просто самій говорити українською замало. Потрібно було діяти.

  На той момент вже з’явилися переселенці з Криму і сходу. Багато хто з них тягнувся до українського, розуміючи в чому корінь подій, через які вони були змушені залишити свої домівки. Вони хотіли і були готові говорити українською, але навіть не знали як почати. Їм бракувало навичок і практики. Олена пам'ятала, як їй було важко самій на початку, навіть за комфортних умов мирного часу. І вона знала, якою важливою є підтримка для людей. Так з’явилася ідея розмовного клубу.

  Олена розуміла, що це насамперед має бути комфортне середовище, де людина знайде розуміння і підтримку. Де людина буде почуватися в безпеці. Де вона зможе відчути свою україномовність, попрактикуватися і можливо надалі, якщо прийме таке рішення, продовжувати говорити українською. З’явилася сама собою назва «Українські посиденьки». Олена зробила оголошення на своїй сторінці «Фейсбук» про проведення зустрічі для тих, хто бажає почати говорити українською мовою. І хоча на той час україномовний сегмент «Фейсбук» не був розвинений як зараз, і не було ніякої додаткової реклами, на заклик відгукнулося досить велика кількість людей. Так почалося життя проєкту «Українські посиденьки». 

  В першу чергу Олена думала про переселенців. І насправді на початку приходило багато людей зі сходу України і Криму. Не було спеціальних тем  чи гостей. Люди просто розповідали свої історії. Навіть незважаючи, що потрібно було платити за час проведений в тайм-кафе, бо приміщення «Українські посиденьки» тоді не мали, люди приходили. Дехто одноразово, коли був проїздом у Києві.

«Я вважаю, все працює від людини до людини. Коли завдяки мені людина приймає рішення говорити українською, це лише краплина. Крапля падає в воду і від неї розходяться колами хвилі, які охоплюють інших людей. Крапля за краплею...»

  Втім, не зважаючи що проєкт мав попит, на той момент не знайшлося людей, які б допомагали Олені з організацією і проведенням зустрічей. І за пів року вона була змушена залишити проєкт в формі сторінки в «Фейсбуці». В такому вигляді «Українські посиденьки» проіснували майже 2 роки. 

  Але Олена не залишала думки про втілення своєї ідеї в реальність. Вона розповідала про свій проєкт і завжди шукала можливості його реалізації.

  Одного разу її запросили на зустрічі спільноти «Україномовний Київ», щоб Олена розповіла про розмовний клуб. Там вона зустріла Оксану Ляшенко. Оксані сподобалася ідея і вона запропонувала приміщення, де можна було б проводити зустрічі.

   Так у проєкту «Українські посиденьки» з’явилося друге життя. Цього разу до Олени долучилося кілька волонтерок, які почали допомагати. Через деякий час Олена знайшла можливість проводити зустрічі в «Українському домі», а ще згодом в приміщенні книгарні «Смолоскип». Таким чином в рамках проєкту з’явилося три самостійні майданчики. Кожен з них відрізнявся особливою атмосферою, яку створювали жінки надихнувшись Олениною ідеєю та ентузіазмом.

  Зараз Олена не лише планує оновлення формату «Українських посиденьок», відповідно до сучасного запиту суспільства, а і розвиває свої нові україномовні проєкти.

Олена Татьянченко - жінка, яка завжди сповнена нових цікавих ідей і знаходить шляхи для їх втілення.

Спілкування з нею спонукає мене вірити в власні сили, сповнює бажанням змінювати життя навколо та діяти.